fbpx

KSC-Projects-Site-17[1]Право витрачати частку загального бюджету на ті проекти, які мешканці вважають найпотрібнішими місту, дає бюджет участі. Ось уже більше року він працює в українських містах. Результатами задоволені і мешканці, і  влада.

В Україні механізм бюджету участі запрацював завдяки фундації українсько-польського партнерства ПАУСІ наприкінці 2015 року. Першопрохідцями стали три міста – Черкаси, Полтава та Чернігів. Згодом долучились Суми, Луцьк, Івано-Франківськ, Запоріжжя, Львів, Вінниця та Чернівці. Активно цікавляться досвідом колег та працюють над впровадженням Тернопіль, Житомир, Ужгород, Харків, Рівне та Київ.

У Чернігові спершу розробили положення «Про громадський бюджет». Виділили 4,8 млн грн (1% від бюджету міста) на бюджет участі, який можна було витрачати у двох вимірах: 50% на капітальні видатки (до 1,2 млн на 1 проект) і 50% на поточні видатки (до 360 тис на один проект). Провели інформаційну кампанію, наслідком якої стали 73 готових проекти, 56 із яких було подано на голосування жителям Чернігова. Голосувати можна було лише на паперових бланках. Всього проголосувало 11 509 людей і перемогло 17 проектів (4 із капітальних видатків і 13 із поточних). В числі 5 підтриманих проектів – створення служби соціального таксі у Чернігові; культурно-історичний проект «Чернігів у віках», який передбачає оформлення фасадів міста на історичну й іншу тематику; благоустрій берегової зони Десни в районі готелю «Брянськ»; інформаційно-культурний центр «Файнбук» та ремонт деяких освітніх закладів.

У Черкасах затвердили міську цільову програму «Громадський бюджет міста Черкаси на 2015-2019 роки» — виділили 5 млн грн. Вартість одного поданого проекту не повинна перевищувати 1 млн грн. У 2015 було подано 54 проекти на суму 23 млн гривень. Програма розрахована на 5 років, і передбачається щорічно виділяти 5 млн грн на міські проекти городян, при доходах міського бюджету у 2015 році у 684 млн грн це становить 0,7%. Ще 50 тисяч грн додатково щорічно передбачено на департамент реклами для популяризації проекту. Голосувати можна на папері в приміщенні міськради та через сайт міськради. Вимоги до пропонованих проектів: бюджет до 1 млн грн, підтримка від 10 осіб, реалізація протягом року.

У Луцьку діє 3-річна програма реалізації бюджету участі. Тут щорічно виділяють 500 тисяч грн, до 50 тисяч на ініціативу. У 2015 році перемогли 12 проектів. Одна з ініціатив-переможців стосувалася ремонту помешкання, де живе троє інвалідів, інші стосувалися облаштування спортмайданчика, скверу, дитячих майданчиків для трьох ОСББ та реалізації ініціативи з енергозбереження.

В Івано-Франківську проекту громадського бюджету має окремий сайт. Максимальна сума проекту – 50 тисяч гривень. Частка бюджету міста, яка надається до громадського розподілу – 500 тисяч гривень. У 2016 році мешканці подали 80 проектів, за які проголосували 2089 чоловік. Переможцями стали 12 ідей, які переважно стосуються благоустрою – встановлення огорож, облаштування прибудинкових територій та дитячих майданчиків тощо. Цікавими є ідеї влаштування творчої майстерні для роботи з неповносправними та проведення публічного театралізовано-вокального дійства  – урбанізованого мюзиклу «Король Галіції».

Тернопіль також є одним з лідерів у процесі реалізації ідеї «бюджету участі». Так, уже з вересня мешканці міста зможуть подавати пропозиції щодо створення у місті того, чого, на їхню думку, бракує найбільше. Для втілення ідей міськрада зобов’язалася виділяти до 1% від бюджету Тернополя. Це становить приблизно 5 мільйонів гривень у рік.

Звісно як і будь-який процес, пов’язаний з людьми, бюджет участі не є ідеальним механізмом. Деякі його недоліки пов’язані з людським фактором, інші – з «молодістю» проекту і тим, що деякі недоліки проявляються лише в процесі реалізації. Усі ці проблеми спільні і для європейських (зокрема польських), і для українських процесів розподілу бюджету участі.

Однак варто зауважити, що бюджет участі – дуже хороший механізм для того, аби знаходити порозуміння між владою та людьми, долати корупцію, робити місто кращим, а кожного мешканця змушувати відчувати причетність та відповідальність за те, яким буде його місто.