Концепція колективної оборони в Європі виникла майже одночасно із започаткуванням процесів європейської інтеграції. На тлі руйнувань, спричинених Другою світовою війною, швидко з’явилася амбітна ідея: об’єднати європейські держави, що ще відновлювалися після конфлікту, для спільної роботи над забезпеченням безпеки й підтриманням миру.
Ідея колективної оборони, яка на той час сприймалася як революційна, стала підґрунтям для укладення перших повоєнних міжнародних угод, спрямованих на запобігання новим війнам у Європі. У березні 1947 року Франція та Велика Британія підписали у Дюнкерку Договір про “Альянс і взаємну допомогу”, в якому зобов’язалися тісно співпрацювати між собою та з іншими державами-членами ООН з метою збереження миру і стримування агресії, передусім з боку Німеччини.
Першою масштабною спробою створити спільні європейські збройні сили став проєкт Європейської оборонної спільноти (ЄОС, англ. European Defence Community), започаткований на початку 1950-х років. Влітку 1950 року Жан Монне, який тоді обіймав посаду Генерального комісара Французької національної ради з планування, висунув ідею організації європейської оборони на наднаціональному рівні. Його ініціатива була натхненна планом міністра закордонних справ Франції Роберта Шумана щодо створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ECSC), яке офіційно запрацювало у 1952 році. Паралельно Сполучені Штати Америки закликали європейських союзників розробити плани щодо ремілітаризації Західної Німеччини.
 |
Автори:
Олександра Булана Марія Голубицька
|