Україна несподівано отримала максимально низьку оцінку ЄС щодо виконання зобов’язань у сфері охорони довкілля. І це попри те, що напередодні і міністр захисту довкілля, і віце-прем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції називали цю сферу як таку, що досягла “значного прогресу”.
Експертка Наталія Андрусевич у своїй колонці у виданні Європейська правда аналізує причини цього результату.
2 лютого Європейська комісія оприлюднила аналітичний звіт щодо спроможності України виконувати умови членства в ЄС, тобто усе законодавство Євросоюзу, яке міститься у так званому acquis сommunautaire – Договорах ЄС, вторинному законодавстві, міжнародних угодах, судовій практиці та політиці.
Оцінка здійснювалася за п’ятибальною шкалою, де 5 – це “дуже добрий рівень підготовки”, а 1 — “початковий рівень підготовки”.
Несподівано охорона довкілля отримала найнижчу оцінку – лише одиницю.
Насправді, в деяких екологічних сферах Україна може похвалитися досягненнями, як-от управління водними ресурсами, горизонтальне законодавство, зміна клімату, тому були очікування, що у сфері довкілля та зміни клімату оцінка буде набагато вищою, пише Андрусевич.
Але негативна оцінка стосується не тільки цих сфер.
По-перше, слід зауважити, що йдеться не лише про ті 29 директив і регламентів, які містяться у Додатку XXX до Угоди про асоціацію. Іншими словами, оцінка проводилась не щодо виконання Угоди про асоціацію.
З цієї точки зору, оцінка Комісії та оцінки українського Уряду – про зовсім різне.
Для набуття повноправного членства в ЄС потрібно імплементувати усі acquis communautaire у сфері довкілля та зміни клімату. А це, як вказує сама Європейська комісія, близько 200 актів.
Більшість цих актів ніколи не розглядались в Україні і ми навіть не знаємо, наскільки ми “наближені” до них.
По-друге, acquis ЄС виходять за межі вторинного законодавства (директиви і регламенти), а стосуються також і політик.
У сфері довкілля та зміни клімату це, серед іншого, необхідність впровадження стратегічних та законодавчих документів у рамках Європейського зеленого курсу (ЄЗК), який є амбітною політикою ЄС з досягнення кліматичної нейтральності Європи до 2050 року.
І хоча уряд, особливо активно до війни, заявляв про наміри стати частиною ЄЗК і проголосив плани щодо кліматичної нейтральності України до 2060 року в новій економічній стратегії та другому Національно визначеному внеску, до синхронізації з усіма зеленими політиками ЄС нам ще далеко.
По-третє, важливо правильно імплементувати. Не можна пропускати частини директив, придумувати власні підходи, якщо це питання в ЄС регулюється регламентом, потрібно пам’ятати про необхідність практичної реалізації, а не лише законодавче наближення.
Це не може бути “українське право ЄС”. А саме такий підхід Міндовкілля та Верховною радою застосовується останнім часом…
Однак Андрусевич зазначає, що Україні надалі доведеться більш уважніше підходити до імплементації: усі вимоги директив та регламентів мають бути впроваджені. Не можна замінювати директиви та регламенти ЄС своїми умовними “аналогами”.
Адже членство – не асоціація. Тепер ЄС буде прискіпливо вимагати дотримання усіх вимог – від цілей директиви до останньої коми в тексті.
Надалі необхідно буде підтримувати постійний діалог з ЄС, щоб мати розуміння його очікувань і надавати цілісну та надійну інформацію про ситуацію в Україні, пише експертка. Тільки через кропіткий експертний діалог Україна та ЄС можуть досягти порозуміння.
Подальші кроки з боку України вимагатимуть максимальної консолідації внутрішніх інтелектуальних ресурсів для розуміння і планування необхідних завдань, наголошує Андрусевич. Ми не виконаємо навіть підготовчого етапу, якщо спиратимемось – як це було раніше – лише на ресурси, надані міжнародною технічною допомогою ЄС.