Ще у далекому 2018 році ми зробили дослідження, в якому проаналізували можливі сценарії для України від введення у дію газогону «Північний потік-2» (Nord Stream 2). Тоді ми припустили, що «червоний сценарій», коли українська ГТС потрапляє у зону нерентабельної експлуатації, є малоймовірним.
Але зараз ситуація набула іншого забарвлення. США змінили свою позицію та відмовилися від санкцій проти німецьких компаній, які беруть участь у будівництві другої гілки газогону. Це фактично відкриває шлях до введення майже завершеного трубопроводу в експлуатацію.
А для нас — це прямий шлях до «червоного сценарію». Що буде, якщо події підуть саме цим шляхом?
Перш за все, варто розуміти межу рентабельності української ГТС. Для того, щоб її експлуатація мала економічну доцільність, щорічний транзит газу має складати близько 40 млрд кубометрів. Якщо нижче — ми платимо за те, щоб труба працювала.
Згідно офіційних даних, Росія у 2020 році поставила до ЄС 178 млрд кубометрів газу (у 2019 майже 200 млрд кубів). Близько 58 млрд з них були транспортовані через «Північний потік-1» до Німеччини. Також у минулому році був запущений ще один трубопровід в обхід України — «Турецький потік». Його потужність складає 31 млрд кубометрів на рік (2 гілки). Через нього Росія може постачати газ до південних країн Європи. Введення «Північного пототку-2» — це ще 55 млрд кубометрів на рік. Враховуючи існуючий традиційний маршрут «Ямал-Європа» (39 млрд куб), який пролягає через Білорусь, — Росія повністю покриває транзит БЕЗ України.
І зараз суттєве зменшення транзиту російського газу через Україну — це вже не перспектива кількох десятирічь. Тепер це справа найближчого часу. Можливо, навіть цього року.
А далі… Тепер ми будемо працювати з наслідками. Звісно, ми не знаємо як саме будуть розвиватися політичні події. Але Україні потрібно вже зараз рішуче діяти та вирішувати, як по-іншому використовувати трубу. Адже без транзиту й без того стара ГТС дуже швидко втратить залишки своїх експлуатаційних можливостей, а просто платити за її підтримку у робочому стані недоцільно.
Треба визнати один очевидний факт — Україна занадто затягнула з вирішенням цієї ситуації. За роки незалежності ми не вкладали у модернізацію труби, не пропрацювали належним чином альтернативні шляхи її використання. На жаль, ми досі не побудували термінал з отримання зрідженого газу. А з Росії давно лунали сигнали, що вони прагнуть зменшити роль України в якості транзитера…
Наразі в нас ще є час, але його дуже мало. До 2024 року, згідно існуючого контракту, Росія має гарантовано сплачувати транзит 40 млрд кубів газу. Тобто це як раз для підтримки труби в межах її рентабельності. Але скільки фізично газу буде проходити через трубу і чи буде цього достатньо для підтримки в ній необхідного тиску — ніхто не знає.
